В мене немає рецептів ні борщу, ні щастя

Знаєш, я, зокрема, та людина, котра може впилитися лобом у вітрину або впасти зі сходів, і почати після цього реготати. За таких умов злетять всі німби, корони та віночки, хто б тобі їх не вдягав на голову. В мене немає особливих матеріальних здобутків, мій успіх в тому, що я невпинно працюю і хочу розвиватися, я жадібна до життя та людей людина, часто іронізую над собою, а подекуди і знущаюся.

Я – людина, що розуміється на праві, вміє і любить писати тексти, вміє слухати і має ендрофінну залежність від спілкування з людьми.

Та навіть герої, не кажучи про героїнь, частково списані з мене. Найбільше мене в Клятій Шу – героїні «24:33:42» та у Варварі та Зойці – героїнь «Нової старої баби».

Десь більше десяти років тому я отримала спільне повідомлення приблизно такого змісту: «Ми не передплачували твою публічність та популярність». Обговорення цієї тези було бурхливим, але я поважаю і своє приватне життя і побажання інших людей. Така стриманість, між іншим, дуже допомогла, коли почалася історія з переслідуванням мене за книгу «Майя та її мами» минулої осені. Відгомін цькування дуже побіжно торкнувся моїх близьких – на дачному хуторі на Чернігівщині та у Великобританії. Основний удар отримала я.

Часто напівжартома я думаю, що якби Люцифер (мій французький бульдог) вмів говорити, він також би міг оголосити мені «пред`яву», що, мовляв, йому остогидло вислуховувати історії про те, як він в місячному віці гриз батарею або розбирав до гвинтиків тумбу або жував цвяхи.

Знаєш, можна постійно виписувати собі епітимії, бо не додала, не долюбила, не вклалася належним чином. «Стратила» в усьому, пам`ятаєш такий термін з гри в резиночки? Мені було важко визнати, сприйняти і пробачити себе за всі ці «недо», за те, що я більшою мірою «я-людина» ніж «ми-людина».

Якось я сказала собі: Лариска, попустися, чесне слово, ти не Господь Бог – всім любов даруючий. Ти – людина, котра може помилятися, грішити, але якщо ти справжня у русі, коли тобі це необхідно як дихання: рухайся уперед в своєму темпі. Дозволяй це собі. Головне: твій гарний настрій, включеність, любов, довіра, бажання й можливість допомогти, вислухати й розсмішити. Поки ти можеш забезпечити це – припини себе кпинити.

В мене таке враження, що проблема мого покоління – ліберальних батьків, які відстоювали свою свободу і ніби дарували свободу своїм дітям, є те, що ми все одне залишаємося в біблійно-консервативному концепті: поважай батьків своїх тільки за те, що вони батьки. А дітей ми виховали інакше, вони вільніше, поводяться з нами фамільярно, ми більше друзі, аніж батьки, і коли нам ця дружність є незручною, вилазить боком, а вільна поведінка дратує, ми починаємо казитися, бо ми ж – БАТЬКИ, то тихо всі нам будьте. І це є недоречним, але є наслідком нашого виховання, а також, тим, що пояснити цей баланс: свобода = відповідальність - є надзвичайно важким завданням.

В дитинстві мій тато першим почав зі мною змагатися. Коли я зараз питаю, нащо він це започаткував, він не розуміє, про що я. Але він зі мною змагався у шахи, і дико сердився, коли я його обіграла. Потім злився, коли я виловила більшої ваги коропів, хоча рибалити мене навчив саме він. Це була унікальна суміш – гордощів за доньку та ревнощів й заздрості. Зараз він може злитися на мою подругу, котра зібрала грибів більше за нього, ми просто угораємо з цього, обожнюємо в ньому це та гигикаємо, але є одне але.

І от уяви, в моїх стосунках з чоловіками це - типова схема, мої улюблені грабельки: зі мною починають змагатися. І мій дух змагальності попри подив, чому це взагалі починається, а тим більше – починається вкотре, тим більше – в родині, в стосунках, а не в професійній площині, просто не дає мені попуститися, я включаюся і часто виграю. При цьому програє наша пара.

Вижити зі мною легко, я все для цього зроблю, а от жити зі мною непросто. І позбутися мене непросто, я з усіма чоловіками підтримую стосунки і ми залишаємося близькими людьми, і живемо більше один іншою ніж коли жили разом.

Коли знецінюються вчинками слова або тим, хто їх говорив, або тією, до кого вони були звернуті, або навпаки, стосунки вмирають. Можна все це реабілітувати, я знаю, але потім дихати страшно й боляче на повні груди, а мені потрібно дихати на повні груди.

О, в мене немає рецептів ні борщу, ні щастя. Я люблю експериментувати. Але от до борщу я завжди додаю саме буряковий сік. А щасливі стосунки, на мій погляд, неможливі без співпадіння почуття гумору. Суголосного іржання, якщо хочеш. І спільних цінностей. Поваги, свободи і відповідальності.

От я зараз скажу щось крамольне, але це - книги, собаки, музиканти, філософи і правозахисники. А потім вже – абсолютно всі люди.

Я дуже хочу, щоб ми нарешті жили в суспільстві, котре не таврує, не стигматизує і не керується стереотипами. Котре не виписує дозволи людям, за яких умов вони можуть почуватися щасливими, а за яких – ні. Бо зараз запросто може однією людиною одночасно озвучуватися тези: Ти зачасто розлучаєшся і Чи не час тобі знову виходити заміж?

Легко дати пораду: не звертай на це уваги. Людина б і не звертала, але її постійно напучують, що вона має робити, як вдягатися, коли заводити дітей, скільки дітей має бути, скільки з ними треба сидіти і як годувати і вдягати, коли і скільки раз виходити заміж, коли вигідно – згадують Бога, коли не вигідно, ховають його як гербарій на сторінках Нового заповіту.

Нема тому кінця.

І от ти вже не розумієш, а як воно смакує, саме твоє щастя? Бо тобі впарюють поширені та загально-прийняті смаки «справжнього жіночого щастя», і мало кого хвилює, що воно не твоє.

Що можуть жінки? Відчувати та дарувати сестринство та підтримку.

Я відчула за своїми плечами своїх людей. Вони зігрівали мене своїм диханням. Неймовірну підтримку та захист. Подекуди неочікувану. В мене з`явилося багато нових подруг та друзів. Особливо я вдячна за підтримку дітям, психологам та вчительству. Неймовірно круто, я досі зворушена цим.

Деякі наче і близькі люди підтримували мене, щоб їх не змило з модної течії, прислухалися, флюгерили, я знаю ціну такій підтримці, формально навіть вдячна за це, але такі люди вже не є моїми близькими людьми.

Легко дати пораду: не звертай на це уваги. Людина б і не звертала, але її постійно напучують, що вона має робити, як вдягатися, коли заводити дітей, скільки дітей має бути, скільки з ними треба сидіти і як годувати і вдягати, коли і скільки раз виходити заміж, коли вигідно – згадують Бога, коли не вигідно, ховають його як гербарій на сторінках Нового заповіту.

Незламність, почуття гумору, а ще я люблю любити людей, можливо, це можна назвати егоїстичною емпатією.

Я – феміністка. Досі значна частина нашого суспільства, зокрема, і жінки, думають, що то такі жахливезні люди, що вигризають кадики у чоловіків, копають ногами тих жінок, що приймають квіти, і тих чоловіків, що дарують квіти, забороняють народжувати дітей, вдягають на всіх жінок помаранчеві жилети та відправляють гарувати в шахти.

І такі думки панують в 21 сторіччі.

Фемінізм про рівні права, можливості, різноманітність і повагу, можливість бути собою, розвиватися так, як хочеться, а не так, як хоче того хтось – Господь Бог, мама, чоловік або суспільство.

Мені набридло, що з дитинства нас розкладають по коробочкам. Я за свободу бути собою: мережаною пані або бійчинею, жінкою, що народила і ростить кількох дітей, або жінкою, котра хоче змінити правила політичної гри, тим більше, що все в собі може поєднувати одна жінка, і має на це право.

Я проти стереотипів та ідеалізації людей, я за свободу бути собою, що нам заважає вивільнитися, і як це може бути круто - саме про це я і буду говорити. В мене багато життєвих прикладів і історій.