Image placeholder

інтерв'ю

Я зрозуміла, що радість є професійною необхідністю

Інтерв'ю із засновницею мережі освітніх проектів МрійДій (приватні школи, дитячі садки, табори, професійні студії та гуртки, Батьківський клуб, навчання для освітян, соціальні напрямки).

Illustration

ІНТЕРВ'Ю

Я зрозуміла, що радість є професійною необхідністю

Інтерв'ю із засновницею мережі освітніх проектів МрійДій (приватні школи, дитячі садки, табори, професійні студії та гуртки, Батьківський клуб, навчання для освітян, соціальні напрямки).

Лідія Білас - засновниця мережі освітніх проектів МрійДій. Мережа освітніх проєктів МрійДій - це приватні школи, дитячі садки, табори, професійні студії та гуртки, Батьківський клуб, навчання для освітян, соціальні напрямки.
Сьогодні у проєктах МрійДій задіяно понад 6 тисяч дітей. Реалізується 9 напрямків, націлених на розвиток освіти в Україні та підтримку українських дітей, які зараз тимчасово за кордоном.
Сотні українських освітян з різних куточків України пройшли навчання інноваційним методикам на базі МрійДій.
Десятки родин проходять навчальні воркшопи у Батьківському клубі мережі МрійДій, які націлені на покращення культури виховання та взаємодії з дітьми.

Сьогодні, коли слово Перемога набуло для нас сакрального значення, хочу запитати, що ж таке Перемога для вас. У бізнесі та житті.

В контексті війни перемога - це мир на умовах, кращих за довоєнні.
В контексті життя та бізнесу, для мене перемога - це те, що можу контролювати я. Це бути професіоналом, ніколи не заспокоюватись і не вважати, що бізнес досягнув висоти, адже в мінливому світі завжди з’являється щось, що потрібно вивчити, застосувати на практиці, навчити інших. Це платити податки, бути чесним з клієнтами та знати, що реклама наших послуг повністю відповідає дійсності. Також це перемога над страхами за майбутнє, це вміння прожити кожен день, як останній, вміння побачити красу в буденності та відчути перед сном вдячність за можливість бути живим. Перемога - це робити щось для її настання, а не лише вимагати чи чекати.

Хтось з видатних сказав, що не так важлива саме перемога, як постійне бажання перемагати. Ви погоджуєтесь?

Абсолютно погоджують, адже життя - це не одна битва, перемога в якій визначить майбутнє. Щоденно ми маємо десятки таких битв. Боротьба з внутрішніми демонами, боротьба з несправедливістю, з тупістю, з заздрістю, ворогами. Якщо ми зупинимось після першої перемоги та впадемо в ейфорію нашої переваги над іншими, то дуже скоро станемо занадто слабкими, щоб рухатись далі. Тож перемогу варто святкувати, але не затягувати та переходити до підготовки до наступного випробовування.

Це не лише моє переконання, але й шкільна буденність. В нашій школі працюють дуже кваліфіковані та творчі вчителі й дітям пощастило мати таких наставників. Але всі педагоги, вже як профі, постійно навчаються та підвищують кваліфікацію. Можливо, в минулому було достатньо власної перемоги на випускних іспитах в університеті та на захисті диплома. Сьогодні ж професіоналізм передбачає постійний розвиток та постійні перемоги над лінощами та великою купою речей, які притягують увагу (серіали, TikTok, Youtube).
Цікаво й те, що іноді потрібно перемогти трудоголізм та перфекціонізм та дозволити собі відпочити.

Як сьогодні рухатися далі попри всі обставини та не потрапляти у пастку відкладеного життя? Як, на ваш погляд, саме стиль, ритм та сенс життя впливає на майбутнє?

Мені пощастило займатись бізнесом. Коли ти лідер, у тебе немає часу на фізіологічно природню реакцію організму «завмерти». Ти відчуваєш відповідальність за сотні людей - за учнів та батьків, за команду та партнерів, зрештою - за країну, як людина, робота якої важлива для майбутнього. Тож відкладати життя не вдається.
Існує інша проблема - постійно відкладати відпочинок та подорожі, а найстрашніше - мрії, які здаються не на часі. На початку повномасштабного вторгнення, я теж вважала, що радіти життю не на часі

Illustration

Але потім зрозуміла, що радість є професійною необхідністю, боротьбою з вигоранням, натхненням для нових ідей. Якщо мрія живе в серці, її не можна відкладати на потім. Ми вчимо наших учнів щиро мріяти, будувати плани для реалізації мрій, діяти для їх досягнення. Тож я сама є ученицею, яка вчиться не жертвувати мріями, а бути людиною, яка їх плекає, несе, як крихку вазу та керується ними у своїх діях.

Лідія Білас - засновниця мережі освітніх проектів МрійДій. Мережа освітніх проєктів МрійДій - це приватні школи, дитячі садки, табори, професійні студії та гуртки, Батьківський клуб, навчання для освітян, соціальні напрямки.
Сьогодні у проєктах МрійДій задіяно понад 6 тисяч дітей. Реалізується 9 напрямків, націлених на розвиток освіти в Україні та підтримку українських дітей, які зараз тимчасово за кордоном.
Сотні українських освітян з різних куточків України пройшли навчання інноваційним методикам на базі МрійДій.
Десятки родин проходять навчальні воркшопи у Батьківському клубі мережі МрійДій, які націлені на покращення культури виховання та взаємодії з дітьми.

Сьогодні, коли слово Перемога набуло для нас сакрального значення, хочу запитати, що ж таке Перемога для вас. У бізнесі та житті.

В контексті війни перемога - це мир на умовах, кращих за довоєнні.
В контексті життя та бізнесу, для мене перемога - це те, що можу контролювати я. Це бути професіоналом, ніколи не заспокоюватись і не вважати, що бізнес досягнув висоти, адже в мінливому світі завжди з’являється щось, що потрібно вивчити, застосувати на практиці, навчити інших. Це платити податки, бути чесним з клієнтами та знати, що реклама наших послуг повністю відповідає дійсності. Також це перемога над страхами за майбутнє, це вміння прожити кожен день, як останній, вміння побачити красу в буденності та відчути перед сном вдячність за можливість бути живим. Перемога - це робити щось для її настання, а не лише вимагати чи чекати.

Хтось з видатних сказав, що не так важлива саме перемога, як постійне бажання перемагати. Ви погоджуєтесь?

Абсолютно погоджують, адже життя - це не одна битва, перемога в якій визначить майбутнє. Щоденно ми маємо десятки таких битв. Боротьба з внутрішніми демонами, боротьба з несправедливістю, з тупістю, з заздрістю, ворогами. Якщо ми зупинимось після першої перемоги та впадемо в ейфорію нашої переваги над іншими, то дуже скоро станемо занадто слабкими, щоб рухатись далі. Тож перемогу варто святкувати, але не затягувати та переходити до підготовки до наступного випробовування.
Це не лише моє переконання, але й шкільна буденність. В нашій школі працюють дуже кваліфіковані та творчі вчителі й дітям пощастило мати таких наставників. Але всі педагоги, вже як профі, постійно навчаються та підвищують кваліфікацію. Можливо, в минулому було достатньо власної перемоги на випускних іспитах в університеті та на захисті диплома. Сьогодні ж професіоналізм передбачає постійний розвиток та постійні перемоги над лінощами та великою купою речей, які притягують увагу (серіали, TikTok, Youtube).

Цікаво й те, що іноді потрібно перемогти трудоголізм та перфекціонізм та дозволити собі відпочити.

Illustration

Як сьогодні рухатися далі попри всі обставини та не потрапляти у пастку відкладеного життя? Як, на ваш погляд, саме стиль, ритм та сенс життя впливає на майбутнє?

Мені пощастило займатись бізнесом. Коли ти лідер, у тебе немає часу на фізіологічно природню реакцію організму «завмерти». Ти відчуваєш відповідальність за сотні людей - за учнів та батьків, за команду та партнерів, зрештою - за країну, як людина, робота якої важлива для майбутнього. Тож відкладати життя не вдається.
Існує інша проблема - постійно відкладати відпочинок та подорожі, а найстрашніше - мрії, які здаються не на часі. На початку повномасштабного вторгнення, я теж вважала, що радіти життю не на часі.
Але потім зрозуміла, що радість є професійною необхідністю, боротьбою з вигоранням, натхненням для нових ідей. Якщо мрія живе в серці, її не можна відкладати на потім. Ми вчимо наших учнів щиро мріяти, будувати плани для реалізації мрій, діяти для їх досягнення. Тож я сама є ученицею, яка вчиться не жертвувати мріями, а бути людиною, яка їх плекає, несе, як крихку вазу та керується ними у своїх діях.

Illustration

Не всі рішення, нажаль, які ми приймаємо у житті, ведуть нас до перемог… Коли ви розумієте, що рухаєтеся неправильним шляхом і чи легко вам змінити рішення, які обставини та внутрішній стан впливають на такі рішення?

Одним з важливих навиків сучасного керівника є адаптивність та гнучкість. Саме ці навички допомагають змінювати курс корабля, коли розумієш, що обрано курс до хибної цілі. Розвинути ці навички допоможе вміння не брати поразки глибоко до серця, завжди мати план Б та В, продовжувати опиратись на свої цінності, продовжувати вірити у щось більше, що стоїть за твоїм бізнесом, у певну місію. Тоді зміна курсу корабля відбувається гладко і на судні панує позитивна атмосфера

Радість є професійною необхідністю, боротьбою з вигоранням, натхненням для нових ідей. Якщо мрія живе в серці, її не можна відкладати на потім.

Лідія Білас

Ви багато працюєте у своїх проєктах з дітьми і напевно на ефекті досвіду вже можете розрізнити у дитині майбутнього лідера. Може, звісно, це зухвале припущення, але, що відрізняє майбутнього лідера від інших дітей? Чи так це не працює?

Ми вчимось бачити в кожній дитині щось унікальне. Бути лідером чудово і звісно, цей дар не приховати. Лідери активні, працьовиті, ініціативні, комунікабельні. Але ми фокусуємось не лише на лідерах. Ми радіємо зустрічі з закритим та загадковим учнем, бо всередині нього також є приховані таланти, які цікаво дослідити разом з ним. Існує велика імовірність того, що знайшовши ці таланти в майбутньому дитина теж стане лідером. Наприклад, вільним художником, який буде продавати свої картини по всьому світу. Зараз цей творець нудьгує на заняттях та малює лише у зошитах, але це не значить, що він не може стати лідером в професійній та особистій сферах. Невпевнений в собі учень зараз, може стати громадським активістом, який об’єднає навколо своєї ідеї тисячі послідовників.

Існує поняття late bloomers. Його застосовують до людей, які знайшли себе пізніше, ніж інші. Навіть після сорока або п’ятдесяти. На відміну від звичайних шкіл, ми не ставимо хрест на незручних дітях або безініціативних учнях. Ми докладаємо зусилля для того, щоб вони розквітли якомога раніше, ще будучи в стінах нашої школи. Але ми не засмучуємось, якщо цього не сталось, ми продовжуємо вірити в них та радимо робити це їх батькам. Адже саме підтримка та віра - це ті добрива, яка пришвидшать квіт їх талантів.

Згадаймо образ лідера формату 20 років тому. Це такий собі вовк з Вол Стріт, який зупиняє повітря однією своєю появою в офісі. Зрозуміло, що лідер сьогодення – інший. Який, на ваш погляд? Спробуймо сформулювати.

Стереотипно хорошим лідером раніше вважався наполегливий та завзятий керівник, який змітає все на своєму шляху. Образ Джордана Белфорта дійсно чудово уособлює в собі якості, які приписували хорошим лідерам минулого сторіччя. Сьогоднішній лідер - це візіонер та емпат. Він не змітає перешкоди на своєму шляху, він їх обходить або ж робить своїми друзями. Він не звільняє працівників, він відчуває їх та знаходиться з ними на одній хвилі, він створює на роботі таку атмосферу, коли працівники хочуть викладатись більше, тому компанія процвітає не через страх та залякування, а через любов. Робота стає місцем, куди хочеться йти.

Звісно сьогодні лідер має бути прикладом свідомості для інших. Ми досі боремось з наслідками колоніалізму, тому керівник стає ще й громадським просвітником. Не дивлячись на те, хочеться йому чи ні, він має гарантувати отримання послуг українською мовою, розуміючи, скільки мільйонів людей колись було знищено лише за те, що вони нею розмовляли. Керівник має скеровувати частину прибутку для ЗСУ, розуміючи, що бізнес та армія сьогодні - це один взаємо підтримуючий організм. І так далі.

Стереотипно хорошим лідером раніше вважався наполегливий та завзятий керівник, який змітає все на своєму шляху. Образ Джордана Белфорта дійсно чудово уособлює в собі якості, які приписували хорошим лідерам минулого сторіччя. Сьогоднішній лідер - це візіонер та емпат. Він не змітає перешкоди на своєму шляху, він їх обходить або ж робить своїми друзями. Він не звільняє працівників, він відчуває їх та знаходиться з ними на одній хвилі, він створює на роботі таку атмосферу, коли працівники хочуть викладатись більше, тому компанія процвітає не через страх та залякування, а через любов. Робота стає місцем, куди хочеться йти.
Звісно сьогодні лідер має бути прикладом свідомості для інших. Ми досі боремось з наслідками колоніалізму, тому керівник стає ще й громадським просвітником. Не дивлячись на те, хочеться йому чи ні, він має гарантувати отримання послуг українською мовою, розуміючи, скільки мільйонів людей колись було знищено лише за те, що вони нею розмовляли. Керівник має скеровувати частину прибутку для ЗСУ, розуміючи, що бізнес та армія сьогодні - це один взаємно підтримуючий організм. І так далі.

Памʼятаєте досить вульгарне, але популярне прислів’я про те, що краще плакати у Роллс Ройсі ніж сміятися у тролейбусі? Як на вашу думку, нещаслива людина може буди успішною?

Існує дуже багато нещасливих успішних людей. Все через те, що поняття «успіх» їм нав’язало суспільство. Тому дитячі травми ці люди лікують, заробляючи на будинки та машини.

Illustration

Я не впевнена, що корупціонери, які ігнорують війну та продовжують красти мільйони, дійсно щасливі. Вважаю, що щастя - це віднайти своє місце в суспільстві, бути чесним, не мати чорних дір всередині, які будуть харчуватись зовнішніми атрибутами успіху, але навічно будуть голодними. Тож я вважаю, краще сміятись в тролейбусі, ніж плакати в дорогому авто. Адже сьогодні велика кількість вчителів та лікарів, електриків та рятувальників, їдуть на роботу в тролейбусах. Вони їдуть займатись своїми професійними обов’язками, маючи чисте сумління, вдячних клієнтів, любов до своєї Батьківщини. Хіба це не цінніше за гроші? Звичайно, я не знецінюю важливість високих прибутків і вважаю їх не менш важливими. Але якщо ми говоримо про таке поняття, як «щастя», то його гарантує саме вміння знайти своє місце в соціумі і бути повністю ним задоволеним. В здоровому суспільстві ніколи не буде місця корупціонерам та злодіям. Тож я думаю, ці люди ніколи не були і не будуть по-справжньому щасливими, адже наше суспільство одужує і ми сприяємо його одужанню.

Illustration

Памʼятаєте досить вульгарне, але популярне прислів’я про те, що краще плакати у Роллс Ройсі ніж сміятися у тролейбусі? Як на вашу думку, нещаслива людина може буди успішною?

Існує дуже багато нещасливих успішних людей. Все через те, що поняття «успіх» їм нав’язало суспільство. Тому дитячі травми ці люди лікують, заробляючи на будинки та машини.
Я не впевнена, що корупціонери, які ігнорують війну та продовжують красти мільйони, дійсно щасливі. Вважаю, що щастя - це віднайти своє місце в суспільстві, бути чесним, не мати чорних дір всередині, які будуть харчуватись зовнішніми атрибутами успіху, але навічно будуть голодними. Тож я вважаю, краще сміятись в тролейбусі, ніж плакати в дорогому авто. Адже сьогодні велика кількість вчителів та лікарів, електриків та рятувальників, їдуть на роботу в тролейбусах. Вони їдуть займатись своїми професійними обов’язками, маючи чисте сумління, вдячних клієнтів, любов до своєї Батьківщини. Хіба це не цінніше за гроші? Звичайно, я не знецінюю важливість високих прибутків і вважаю їх не менш важливими. Але якщо ми говоримо про таке поняття, як «щастя», то його гарантує саме вміння знайти своє місце в соціумі і бути повністю ним задоволеним. В здоровому суспільстві ніколи не буде місця корупціонерам та злодіям. Тож я думаю, ці люди ніколи не були і не будуть по-справжньому щасливими, адже наше суспільство одужує і ми сприяємо його одужанню.

Як переживати турбулентність та складнощі у бізнесі та житті так, щоб власним прикладом сформувати у дітей правильне ставлення до несприятливих обставин? Конструктивне та філософське.

Напевно, щоб відповісти на це питання, нам дано ціле життя. Комусь може допоможе пережити складнощі Бог та релігія, комусь стоїцизм, комусь родина, заради якої продовжуєш йти через не можу, а комусь спортивне минуле та підсвідомий голос тренера, що кричав «не здавайся». У будь-якому разі, потрібно знайти свій фундамент, на якому будуть формуватися переконання про важливість рухатись далі. Про це є велика кількість літератури. Віктор Франкл «Людина у пошуках справжнього сенсу», Раян Голідей «Стоїцизм на кожен день», Массімо Пільюччі «Нові стоїки», Росс Еджлі «Мистецтво стійкості» можуть допомогти знайти сили у собі. Іншим же більше підійде допомога священника або психотерапевта. В будь-якому випадку, у важкі моменти варто зрозуміти, що ви не один.

Існує дуже багато нещасливих успішних людей. Все через те, що поняття «успіх» їм нав’язало суспільство.

Лідія Білас

Де живе ваше головне джерело мотивації та кого вам легше мотивувати – себе чи інших?

Моє головне джерело мотивації - це моя родина та моя команда. Мені пощастило бути не лише музою для чоловіка, але й самій отримувати необхідну підтримку та натхнення вдома. Команда просто фантастична і з нею можливо практично все. Наші клієнти та їх зворотний зв'язок - це ще одна мотивація та підказка, що ми рухаємось в правильному русі. Кожне добре слово про нашу школу зігріває. Саме тому я теж намагаюсь не забувати висловлювати вдячність, користуючись послугами інших бізнесів.
Я знаю, як сильно можуть мотивувати позитивні відгуки.

Які методи у вихованні дітей і побудові команди більше не працюють? Або точно не є сприятливою середою для зростання лідерів. Адже, мені здається у цих двох процесах багато спільного)

Авторитет та залякування замість вміння зацікавити та мотивувати. Брехня замість чесності. Переконання у тому, що знаєш все, замість запрошення до колективного осмислення та знаходження розв'язання проблеми.

Мені здається, у періоді зростання дітей є декілька періодів, ключовий вік, коли їм найбільше потрібні увага, підтримка і тотальна залученість батьків у їхнє життя. Може я помиляюся, як ви вважаєте, є такі критичні крапки, де важливо бути поряд зі своїм лідером?

Немає такого віку, коли можна взяти паузу в батьківстві. Лише після сепарації, коли опіка може обтяжувати та заважати будувати власне життя. До того дитині завжди потрібні батьки. В дошкільному, шкільному, підлітковому віці. Після 11-12 років може здатись, що дитина стала більш самостійною, але підлітку так само потрібна увага та небайдужість дорослих.

При цьому варто розуміти, що іноді «тотальна залученість» може придушувати свободу та розвиток. Потрібно бути поруч з дітьми, але також їм потрібний власний простір, щоб знайти та розкрити себе.

Немає такого віку, коли можна взяти паузу в батьківстві.

Лідія Білас

До речі, лідерство вроджена риса або набута?

Можна було б сказати, що це вроджена риса, якби я не бачила наших випускників. Деякі учні приходили до нас без бажання, розуміння навіщо потрібно навчатись, вони сиділи тихо та не хотіли відповідати на питання. Але через кілька місяців вони ставали сміливими та рішучими, брали на себе ініціативу, активно брали участь в дискусіях та командній роботі. Тож я думаю, що лідерство - це два компоненти - генетичний та набутий. Потрапляючи у сприятливе середовище, підсилюючи свої якості через досвід, алмаз стає діамантом.

Які лідери сьогодні потрібні Україні?

Ті, які усвідомлюють та не забувають, які ціну ми платимо за свободу та можливість і надалі жити на своїй землі. Чесні та сміливі. І певно, найважливіше, ті, які люблять Україну.

  • Illustration

    Розмовляла з Лідією Катерина Смотрич

  • Illustration

    SUperwoman forum | the winners

    1/06/24
    Львів, BARVY Event Hall

    Будемо говорити про переможні стратегії у бізнесі та житті