спецпроєкт
її історія
СвітланаКівіренко
Слухай своє серце, йди за ним та нічого не бійся!
Евакуація з Харкова після початку повномасштабного вторгнення, кілька місяців життя за кордоном, повернення в Україну, чоловік, який працює на найгарячіших напрямках, розгубленість, невпевненість в завтрашньому дні та, менше з тим, необхідність ростити дітей, допомагати іншим, розвиватися, рухатися вперед… Ця історія близька тисячам українських жінок! Ну а наша героїня зуміла при цьому не просто не опустити руки, а ще й започаткувати новий бізнес, вона створила особливий простір «Мамасіта», де і діти, і їхні мами можуть одночасно проводити час із задоволенням та користю.
Світлана Ківіренко та Її історія — це про бажання допомогти іншим та вміння заряджати своєю енергією.
Евакуація з Харкова після початку повномасштабного вторгнення, кілька місяців життя за кордоном, повернення в Україну, чоловік, який працює на найгарячіших напрямках, розгубленість, невпевненість в завтрашньому дні та, менше з тим, необхідність ростити дітей, допомагати іншим, розвиватися, рухатися вперед… Ця історія близька тисячам українських жінок! Ну а наша героїня зуміла при цьому не просто не опустити руки, а ще й започаткувати новий бізнес, вона створила особливий простір «Мамасіта», де і діти, і їхні мами можуть одночасно проводити час із задоволенням та користю.
Світлана Ківіренко та Її історія — це про бажання допомогти іншим та вміння заряджати своєю енергією.
Розкажіть про свою основну роботу — чим займаєтесь по життю?
Загалом, за освітою я хімік, вже 13 років працюю в американській компанії, яка постачає хімічну сировину в Україну. Це мій основний вид діяльності. Ще є «Мамасіта», нещодавно закінчила навчання Executive MBA. І все це з двома дітьми, які зі мною проживають в Києві. А загалом, у свої 39 років я мати трьох дітей і бабуся — у 20 років я стала мамою для дочки чоловіка від першого шлюбу, якій тоді було 10, а зараз в неї вже є своя дитина. Чоловік, на жаль, не має змоги зараз бути з нами — він волонтер і капелан в Харкові, всю війну працює в Харківській і Донецькій областях. Так і живемо.
Як виникла ідея такого простору як Мамасіта?
Моєму синові зараз 5 років, а коли я його народила у 2019 році, в мене не було жодного дня декрету. На той момент я була керівницею напрямку Євразія і окрім мене мою роботу ніхто виконати не міг, та я б на таке і не погодилась. Я намагалась поєднувати роботу та материнство, змалечку водила сина на розвивальні заняття і мене дуже злило, коли я мала його чекати з тих занять по півтори години, адже зайвого вільного часу в мене зовсім не було. А ще ж є якісь базові потреби для себе: манікюр, перукар, косметолог тощо, на які також треба витрачати час, ще й шукати, з ким дитину залишити. Так, власне, в мене і народилась ідея — чому б усе це не поєднати? Чому б не зробити такий простір, де у дитини будуть заняття, а мама витрачатиме час на себе?
Але то була лише ідея, адже це зовсім не моя сфера. Потім за 2 роки, коли я пішла на навчання, згадала про цю ідею і почала її потрохи оформлювати: спочатку на папері, у презентації, потім разом з подругою почали розробляти все більш детально. І у 2022 році, в лютому я вже почала дивитися приміщення для реалізації проєкту на Салтівці, у Харкові (я сама звідти). Ми майже домовились про всі умови, але… почалась повномасштабна війна. Два тижні ми просиділи з дітьми в підвалі, під обстрілами, а 8 березня все ж виїхали звідти, все залишивши. Чоловік мій лишився в Харкові, де і працює по сьогодні.
Ми виїхали спочатку до Львова, потім в Італію до колег, де пробули 7 місяців. У вересні повернулися, облаштувались в Києві, у будинку друзів, які виїхали. Ну а тут обстріли, блекаут, відключення світла, а мене при цьому не відпускала думка, що все ж цей простір для мам та дітей все ж треба відкривати! Бо мамам під час війни надзвичайно важко — адже у дуже багатьох дружин військових, переселенок просто немає кому довірити дитину, немає часу на себе, щоб просто видихнути, трохи розслабитись.
Тож, вже в січні я знайшла приміщення, оформила концепцію, вигадала назву «Мамасіта» — це таке поєднання мого уявлення, що це і мама-квочка, і латиноамериканського «гаряча» мамочка — і в червні 2023 року ми відкрилися. Моєю мрією було створити не просто заклад для мам чи для дітей, а особливе місце спокою, турботи, любові, щоб жінки відчували, що тут про них справді дбають, а не просто роблять на них бізнес. Для цього ми створили психологічні групи підтримки для жінок, проводимо різні івенти, благодійні акції із залученням клієнтів. Для дітей у нас проходять розвивальні заняття, є гуртки, навчально-розважальні заходи.
Чи відчуваєте ви, що ваш заклад затребуваний? Чи багато у вас відвідувачів?
Так, заклад дуже затребуваний, відвідувачів багато! Але ми прагнемо розвиватися, хочемо створити власну мережу, щоб було більше таких просторів для мам з дітками. Проте, попри популярність, нам досі важко побороти уявлення, що «Мамасіта» — це жіночий салон з дитячою кімнатою. Насправді ж, це місце, де з користю проводять час як мами, так і дітлахи, місце, де ми дійсно допомагаємо жінкам, розраджуємо, повертаємо посмішку.
В чому ви знаходите силу та натхнення? Чи вистачає часу на себе?
Ну, по-перше, я віруюча людина і це основне моє натхнення та джерело сили, віра допомагає не здаватися, рухатися вперед. Зараз такі часи, коли усім важко… Тож, ще більше розумієш, що треба робити щось хороше для людей. І їхня вдячність, їхні слова, сяючі очі надихають ще більше!
Щодо часу для себе — то я от тільки зараз почала розуміти, що його також потрібно знаходити! Я стала ходити до спортзалу, пішла на танці, від чого отримую неймовірне задоволення. Я зараз розумію, що необхідно свідомо дбати про себе, що, наприклад, здійснювати свої дитячі мрії навіть в 40 років — це класно! Просто треба прийняти рішення, що ти цього хочеш і тоді і час знайдеться, і гроші, і можливості.
Про що ви мрієте? Якою себе бачите через 10 років?
Сподіваюсь за 10 років бути такою ж енергійною, не втратити запал, працювати над своїми проєктами. Хочу, щоб «Мамасіта» стала мережею, щоб ми робили більше крутих благодійних проєктів, мали змогу допомагати жінкам, бути дійсно дотичними до створення майбутнього України зі щасливим населенням. Мрію, що за 10 років я зможу сказати: «Так, в мене все вийшло, як я мріяла!»
Чому ви хочете, щоб вашу історію почули? Чим вона цікава з вашого погляду?
Моя історія непроста, але її результат навіть на сьогодні показує, що ніколи не треба здаватися! Що ми — жінки — дуже сильні, особливо, коли об’єднуємось та підтримуємо одна одну. Нас не завжди розуміють чоловіки, але жінка жінку, а тим паче — мама маму завжди зрозуміє. І я хочу, щоб інші мами, інші жінки почули мою історію та зрозуміли, що не можна опускати руки, треба завжди іти туди, де страшно, треба працювати над собою, пам’ятати, що ми всі унікальні й не можна себе порівнювати з іншими.
У кожної з нас своє призначення і кожна має його реалізувати — навіть якщо все навколо каже тобі, що то не на часі, що ти не впораєшся, слухай своє серце, йди за ним та нічого не бійся! Той хто справді чогось хоче, завжди знайде можливість!