Коли країна здригається від вибухів, а економіка гальмує, власниця українського бренду домашнього одягу Leinle Ольга Штейнле обирає рух уперед. З перших днів повномасштабного вторгнення бренд не тільки не зупинив виробництво, а й переформатувався на пошиття одягу для військових, а згодом впевнено повернувся до своєї основної місії: створювати комфорт для жінок. У команді менеджменту переважають жінки, а сам бренд дедалі впевнено розширюється – нещодавно відкрився новий магазин Leinle у київському ТРЦ Respublika Park. Це історія про жіноче лідерство, бачення перспектив і незламність попри все.

Ольго, Leinle не зупинив виробництво з перших днів війни. Як вам вдалося так швидко перебудуватися на нову реальність?

Нова реальність не запитувала в нас, хочемо ми, чи не хочемо, але ми мусимо, бо в Запоріжжі, де розташовані наші цехи, не так багато було виробництв, які можуть виготовити бронежилети та інші супутні воєнні товари. Тому ми за вихідні переналаштували своє обладнання і вже з понеділка шили «воєнку».

Що стало найскладнішим викликом для бізнесу в період повномасштабного вторгнення?

Переналаштувати обладнання, швачок, технологічного мислення команди, адже перейшли з нічних мереживних нічних сорочок на бронежилети. Ось що було найважче.

Як приймалося рішення про повернення до основної ніші — жіночого домашнього одягу — після періоду підтримки ЗСУ?

Рішення також не приймалися, це була просто реальність: ми побачили необхідність одягати переселенців, знову відшивати домашній одяг, спортивні костюми. Це стало очевидно, адже склад наших залишків стрімко спустошувався, плюс почали надходити замовлення від наших постійних клієнтів.

Що означало для вас відкрити новий магазин у ТРЦ «Республіка» саме зараз — у час, коли багато компаній скорочуються чи призупиняються?

Відкрити новий магазин в київській «Республіці» – це був певний виклик долі, виклик війні. Й ми не плануємо зупинятися, будемо платити податки, працювати і масштабуватись далі.

У команді Leinle — переважно жінки. Як це впливає на стиль управління, прийняття рішень тощо?

Насправді всі знаємо, що саме жінки керують світом, керують чоловіками, тому у нас все складається як у всіх! (посміхається)

На вашу думку, чи жіночий підхід до ведення бізнесу має свої унікальні переваги в умовах кризи?

Жінки-підприємиці часто вміють знаходити нетривіальні рішення, швидко адаптуватися до нових умов і брати на себе кілька ролей одночасно. Повага, м’яка рішучість,здатність не ламати, а об'єднувати - це якраз , ті якості, що можуть тримати бізнес навіть під обстрілами!

За рахунок чого вам вдалося не просто втриматися, а й масштабуватись?

Нам це вдалося завдяки тому, що протягом 15 років до повноштабного вторгнення я, як власниця бізнесу, збільшувала залишки товару, матеріальних цінностей, тканин, фурнітури. Тобто на початок повномасштабки у мене хоч і були певні борги, але залишки матеріалів для виробництва були вдвічі більші. Тож фактично ми майже 4 роки тримались на залишках. Тобто все, зароблене за 15 років, я вклала в масштабування під час воєнних часів.

Як змінився попит на ваш продукт за роки війни? Чи є щось, що здивувало?

Попит на наш продукт за ці роки змінився однозначно і це здивувало. По-перше – західний регіон нашої країни: вони почали звертати більше уваги на продукцію українських виробників. До цього там просуватися було дуже важко. За тих часів я особисто їздила по Західній Україні, пропонувала співпрацю, але клієнти відмовлялися, бо вони не вірили в Україну, бо купляли все за кордоном, наприклад, в Польщі, й тут продавали. А з початком повномасштабної війни уся країна почала споживати локального. Бо ми вже маємо розуміти: якщо ми будемо залишати гроші в країні, а не за кордоном – ми будемо підтримувати нашу економіку.